Інсайти

• Людина - понад усе. Країна для людини, не навпаки.
• Дуже важливо, щоб у суспільстві панувала постава гідності людини як один з основоположних принципів. І це має бути захищено на кожному рівні держави. Ми маємо залишатися гідними людьми навіть тоді, коли ми конкуруємо, сперечаємося і шукаємо якісь інші шляхи. Тому оцей принцип гідності є базовим для суспільства.
• Ніколи знову тоталітаризму, ніколи знову не перетворювати людину на гвинтик.
• Недопущення авторитаризму. Важливо військову централізацію не потягнули далі. Вона несе в собі ризики. Зараз треба максимальна централізація, а потім буде відцентровий рух. Це нормальний процес.
• Маємо працювати з “якістю” людей. Варто застосовувати формулу трьох “П” - професіоналізм, патріотизм, порядність.
• Коли ми візьмемося за розбудову, дуже важливо не забути, що насправді це 40 мільйонів людей — не просто територія, не просто інфраструктура, яку треба відбудувати. Нам треба пам’ятати про людський елемент. Якщо поставимо його в центр суспільного договору, буде набагато простіше приймати рішення.
• Ми насправді почали думати про людей у цій країні, а не про якісь там показники. Усе, що зараз відбувається, відбувається тому, що людське життя має цінність. Якщо ми цього не втратимо, якщо ми про це будемо пам’ятати, то завжди знайдемо, як відбудовувати, як заводити й розподіляти гроші. Дуже важливо, щоби людська гідність залишилася в центрі в нашій країні. Залишиться — будемо суперуспішною країною.

• Частина потенційних загроз, страшних загроз, які переслідували українців, уже реалізувалася.
• Держава почала асоціюватися з безпекою. Це щось, що тебе захищає.
• Консолідація людей довкола потреби вижити й протистояти ворогу є природною. Ми починаємо розуміти цінність публічної сфери. Коли бомблять нашу інфраструктуру: залізниці, водогони, мости, нафтобази — ми починаємо розуміти, наскільки ця інфраструктура важлива.
• Українці починають розуміти, що держава — велика цінність, що вона потрібна, що є сенс за неї стояти.
• Інституції забезпечують трансформацію. Індивід не має місця в процесі суспільних трансформацій. Це називається інституції. Але індивід відіграє ключову роль в організації інституцій. А інституції трансформують суспільство. Сьогодні нам слід дбати про те, аби механізми, які наближають перемогу, функціонували в правильний спосіб.
• У нас одночасно відбуваються доцентровий та відцентровий процеси - з одного боку, зростання довіри до ЗСУ, а з іншого - більш активна взаємодія/формування довіри до місцевої влади.
• Однією з ознак клінічної смерті УРСР була “формула українця”: не платити податків і отримувати від держави все. Більше можливостей так жити не буде.

• Держава має змінитися. Ми маємо звільнитися від старих радянських патернів. Наша система державних органів не має бути “сумісною” з російською.
• Ми маємо ставити собі питання не “Як?”, а “Що?” - “Що є тим цілим, що ми хотіли би переосмислити?”. Це ціле може бути меншим, а може бути більшим. Ми можемо переосмислити логіку розвитку громади, а можемо — цілу сферу, наприклад, оборонну промисловість або ще ширше — промисловість чи економіку. Але має бути цілісний нефункціональний тип підходу, тому що в нас традиційно є підхід управління функціями, зокрема в державі.
• Ми маємо залучати до процесу створення ідей ширше коло, не чекаючи, що якась інтелектуальна еліта зі свого середовища витворить суперідеї. Має бути непростий процес зіставлення різних позицій, їх критичного аналізу, раціоналізації цього процесу, вмонтовування в підготовку урядових рішень і т.д. Це велетенська робота, яка не те що не почалася, — навіть потреба в ній іще не усвідомлена в нашому суспільстві.
• Мають бути революційні зміни: переосмислення й ролі держави, і ролі суспільства, і ролі права, і ролі взагалі правової культури. Можливо, це ще складніше, ніж будь-які пережиті нами кризи.
• Питання державної служби не може вирішуватися окремо від вирішення питання моделі влади (парламентсько-президентська або президентсько-парламентська модель).
• Держава, виходячи з війни в статусі переможця, має віддати частину своєї потужності громадянському суспільству. Має відбутися квазіконституційний крок - самообмеження держави через норми.
• Коли ми говоримо “підсилення інституцій”, то насамперед маємо на увазі зміну місій, зміну діяльності. Просто підсилити стару інституцію старою логікою не має сенсу — далі будемо битися головою об стіну ще ефективніше.
• При формуванні нового бачення державної служби нам важливо проаналізувати інституційну спадщину та зрозуміти базові гіпотези, на яких вона була побудована. Зміни ж цієї системи мають бути поступові, щоб не призвести до анархії та колапсу.
• Зміна ролі державних інституцій - створити простір формування політик і взяти на себе відповідальність за їхнє фінальне формулювання. Роль держави - не керувати, а регулювати.
• Одним із принципів відбудови України та трансформації системи має бути принцип субсидіарності. Він трошечки складний для розуміння, але принцип полягає в наступному: потрібно опускати повноваження на той рівень, на якому вони можуть бути виконані.
• Уряд не має ставити задач і не має вирішувати проблем. Проблеми — це латки в системі. Що більше проблем вирішено, то більше латок на стару систему поставили. Уряду треба ставити правила гри, забезпечувати інфраструктурні й ресурсні можливості, якщо в них є потреба, але не ставити завдань. Уряд не має переходити на проектну логіку роботи, він повинен займатися логікою створення, підтримки й балансу системних рішень на ринку, у певних сферах тощо.
• Щойно ви починаєте в одному органі поєднувати два процеси — формування й реалізацію політики — перший стає маргінальним явищем. Усі зосереджуються на адмініструванні, бо це конкретні речі, ресурси, призначення, це реальні “заходи”. Усі хочуть займатися “заходами”.
• Треба будувати не “сильні” інституції, світ яких йде в минуле, а адаптивні й гнучкі інституції. Не ієрархічна, а гетерархічна — горизонтальна побудова гнучких, дуже швидких, адаптивних інституцій, які у форматі “еджайл” фокусуються на окремих темах. Саме фокусування, спроможність навести лад у тому, де сфокусувався, і зв’язаність — от що виявилося ключовими перевагами.
• Варто діяти не одночасно всюди, не ковровим покриттям, а через прецеденти позитивні. Організації, які втілюють правильні підходи, повинні отримувати більше ресурсів і повноважень, їх необхідно підтримувати. Ці організації будуть впливати на інших.
• Правила в основі. Саме за правилами мають приходити організації й інституції, які є фактично хранителями цих правил, які відповідають за них.
• Підзвітність держави призведе до слідування правилам людьми. Якщо українці відчують, що вони, правила і держава, їм підзвітні, вони почнуть по-іншому до цього ставитися.
• Не буває реформ, які всім подобаються. Коли це “за все хороше проти всього поганого”, це означає, що воно не прив’язане до реальності. Почнемо говорити про непопулярні рішення, почнемо сперечатися й шукати рішення — тоді зможемо дійсно розробити круту програму, яка зробить Україну крутою.
• Щоб цінності були реальними, потрібні інституції, які захищають наші цінності, але насамперед захищають людину, здатну бути вільною й гідною. Отже, завдання держави — захистити свободу людини, створити можливості для її реалізації.
• Ми - антиієрархічне суспільство, відповідно - потребуємо гетерархічного (плоского) державного апарату з мінімальною ієрархією.
• Державна служба нової України має бути дуже компактною, зосередженою на центральному рівні. Тобто, з моєї точки зору, державну службу, захищену від політичного впливу, професійну й дуже високооплачувану, треба формувати як центр змін, як двигун, що буде все рухати вперед.
• При цьому нам треба готуватися до адаптації “європейського корсету” правил та бюрократії - поєднувати практики Європейського Союзу та особливості українського суспільства.

Зміна взаємодії держава-суспільство:

• Аби ми залишилися, аби Україна вижила, сьогодні потрібно: а) захищати її зі зброєю в руках на фронті; б) окопуватися на фронті інтелектуально-формаційному, тобто формувати нові покоління людей вільних та гідних, навчати людей їхньої свободи. Завдання держави — уможливити обидва процеси.
• Система має дати свободу людині для самореалізації.
• Людяність, людиноцентричність, повага до прав та гідності - ключові принципи, які мають лягти в основу нової системи.
• Ми маємо знайти спосіб більше залучати людей до процесів у державі і робити державу для них зрозумілою, а їх - частиною рішень.
• Комунікація між державними органами та громадянами має бути зручною та “людяною” для громадян. Важливо будувати інтерфейс держави з людським виміром у взаємодії з громадянином.
• Суспільство і бізнес очікує від держави швидкої горизонтальної взаємодії через велику кількість мереж. Неможливість швидкої реакції призводить до недовіри з боку суспільства (хоча часто державний апарат не має можливості, а не бажання - через сьогоднішню архітектуру системи).

Зміна взаємодії “всередині” - між системою та державними службовцями:

• Державна служба - це служіння народу. Незручні громадяни мають такі ж права, як і зручні. Не громадяни для держави, а держава для громадян.
• Маємо створити адекватні умови роботи для державних службовців, натомість вони мають пам’ятати, що працюють на громадян. Відповідно, трансформація держави передбачає трансформацію державної служби - в контексті умов роботи і оплати праці. Це необхідно завершити.
• Ми повинні в майбутньому менше пріоритезувати контроль, а більше — творчість. Це не значить, що не треба контролювати, проте основною метою має бути суспільний розвиток завдяки творчим рішенням у бізнесі, держслужбі, різноманітних організаціях, на рівні громадянського й творчого суспільства.
• Важливо відійти від презумпції винуватості державних службовців, яка сформувалася ще за радянських часів, та давати простір для розвитку та креативного вирішення проблем. Інакше державні службовці будуть продовжувати обирати “нічого не робити” як єдину безпечну тактику існування.
• Комунікація всередині державного апарату має змінитися. Відхід від “пригноблення” та “адміністративно-командного методу”, натомість є зрозуміла, прозора та людяна система по відношенню до тих, хто в ній працює.
• Важливо демонструвати турботу на рівні “організація-людина”. Зараз це особливо важливо для повернення людей з-за кордону. Імператив та примус тут недієві, маємо створювати програми підтримки для людей. Нам потрібен обмін турботою: люди турбуються про свою державу, виконуючи функції в небезпечних умовах, а держава як інтерфейс суспільства турбується про цих людей. Тоді змінюється баланс взаємодії “громадянин-людина”. Тому що державні чиновники — це теж громадяни, які так само мають певне ставлення до своєї держави.
• Часто проблема не в людях, а в умовах роботи, - коли прекрасних людей ставлять у такі ситуації, коли вони діють контрпродуктивно. Наприклад, не можуть приймати необхідні рішення через рамку “у межах та у спосіб”. Важливо робити державну службу більш адекватною життєвому світу й потребам суспільства.

• Час геройства має певний термін. Це геройство має бути не тимчасовим, важливо, щоб воно стало моделлю лідерства. Аби після завершення ми не розчарувалися в цих героях, вони повинні для себе переосмислити, як бути не просто героями, а лідерами нації.
• Лідерство не може вирости як бур’ян. Це вимагає роботи від самих людей, які проявляють себе як лідери. Лідерство є не в кожного насправді. Але якщо в когось воно є, то над цим треба працювати освітнім інституціям, над цим треба працювати будь-якому середовищу. Якщо ми говоримо про управлінські, соціальні, державні чи бізнесові структури, то маємо на увазі наявність якісних людей, спроможних до лідерства, а це той human capital, який потрібно дуже добре усвідомлювати в усіх нюансах і пропрацьовувати.
• Військова еліта не може замінити собою ані еліту політичну , ані інтелектуальну. Але на фоні відсутності політичної еліти, на фоні слабкості інтелектуальної еліти — нова військова еліта може стати точкою опори і точкою відліку. Новим моральним камертоном може стати подвиг військових, який сьогодні щоденно звершується.
• Стиль лідерства в кризовій ситуації та стиль розвитку принципово різняться.

• Сьогодні у нас переважає верховенство закону, а не верховенство права.
• Причина потрапляння в пастку верховенства закону полягає в тому, що ми, по-перше, одне одному не довіряємо, а по-друге, хочемо дати рамку для дії чиновнику в ієрархії.
• Один із найбільших наших викликів після війни - це запровадження реального верховенства права.
• Система має стати справедливою.
• Колегіальність може стати відповіддю на питання, як будувати верховенство права - це дає вірогідність того, що орган буде голосом та інтерпретатором власне права, а не лише закону.

• Бізнес - це основа нашої країни і має сприйматися як партнер. Тому влада має активно залучати бізнес до формування рішень, які приймає.

• Один із ключових факторів, які призвели до цієї війни, - корупція в росії. путін створив довкола себе корупційну вертикаль, яка сама себе годує й обмежує доступ до інформації та людей. В Україні є корупція, але не було такого “забронзовіння” й перекриття будь-яких каналів реальної інформації.

• Корупція з точки зору системної логіки — це коли система не працює. Зазвичай це нефункціональні, незбалансовані правила, які вимагають від людей виживання або дають можливість легко знайти доступ до ренти. Часто побутова корупція це механізм підтримки одне одного, компенсуючий механізм, коли не працює коректна логіка.
• Ставлення до корупції напряму пов’язане з рівнем безпеки індивіда. Якщо рівня безпеки недостатньо, то можлива тільки “нульова сума”, тобто або ти, або тебе.
• Однією з причин корупції є хвороба популізму. Люди звикли, що хтось краде, це залишки радянської психології. Ми досі знаходимося в шкідливій парадигмі про те, що чиновники повинні мати низькі зарплати, бо так справедливо - навіть якщо при цьому розуміємо, що чиновники приходять красти. Такі крадіжки все ще позитивно сприймаються суспільством: “вкрав - молодець, спіймали - не пощастило”.

• Олігархія — це влада небагатьох, тобто хтось має привілейований доступ до прийняття рішень. Позбавте його цього привілею, а інших — дискримінованості щодо доступу. Єдиний спосіб боротьби з олігархами — це не створити реєстр чи переслідувати людей, а дати рівні можливості впливу на політику.
• Олігархи мають пройти тест на приналежність до суспільства й нації.
• Не має бути “полювання на відьом” та переслідування за гріхи 90-х – 2000-х. Але при цьому ми маємо дивитися, як вони поводилися під час війни. Якщо вони не сприяли перемозі, мають бути “вилучені” із суспільства.
• Олігархи мають стати великим бізнесом, вони мають вийти з політичного життя та суспільної сфери. Це має бути угода, “коридор”, не протистояння. Ключовий інструмент - ефективна антимонопольна політика.
• Як великому бізнесу ми маємо дати їм ефективне державне управління. Спільним інтересом має бути спроможність країни до розвитку, підняття її кредитного рейтингу.

• Ми можемо засуджувати корупцію на відстані, але не гребуємо нею на побутовому рівні. Дрібна корупція дуже поширена та є ще більш небезпечною, ніж політична або велика. Вона пронизує життя людини від пологового будинку до цвинтаря.
• Боротьба з корупцією популярна “зверху”, але ніколи не була і досі залишається непопулярною “знизу”. Люди не розуміють шкоди від дрібної корупції. Необхідно доносити до людей, що крадуть не в керівництва, ні в когось гіпотетичного, а в них.
• Останні роки ми мали тривожну тенденцію - люди засуджували корупцію, водночас все менше відчували особисту відповідальність.

• Корупція в оновленій, мирній, переможній Україні — неприпустиме, дике явище, яке не тільки тягне статтю кримінального кодексу, а й людина стає ізгоєм.
• Ця війна показала: корупція в питаннях екзистенційних, де є життя і смерть, викликає лише ненависть. Я думаю, це буде один із найбільших післявоєнних запитів. Не позаздрю всім, хто виявиться замішаним у такі корупційні справи. Післявоєнне суспільство змете їх. Буде величезний запит на чесні руки.
• Принцип нульової толерантності до корупції - єдиний спосіб побороти це зло, незважаючи на всю його ідеалістичність.
• Захід вважає Україну корумпованою країною. Найкращий спосіб побороти це упередження - наші дії. Спочатку доброчесні люди і доброчесні інституції - вже з них формується доброчесна репутація.
• Ми не маємо сподіватися на політичну волю, яка подолає корупцію, а будувати коаліції.
• Розуміючи складність процесу відбудови, важливо створити достатньо прозору й водночас достатньо швидку систему.