Про природу цієї війни
- Хоча це перша настільки широкомасштабна війна, насправді тривалість російсько-українського протистояння — уже декілька століть.
- Наша сміливість і протистояння ворогу є унікальними. Ми дивуємо весь світ своїм героїчним опором, тоді як великі держави бояться нашого ворога.
- Сьогоднішня війна має надзвичайно широку типологію - 7 вимірів, ключовий з яких - цивілізаційний.
- Відбувається накладення трьох епох: архаїки, модерну, постмодерну, — що є унікальним у світовій історії війн за незалежність.
- Для українців це екзистенційний момент - бути чи не бути.
- Людяність — те, що сильно відрізняє нас від росіян.
- Ми воюємо не “проти” — ми воюємо “за”. За право своєї країни на існування, за можливість розвитку України за тими принципами й цінностями, що важливі для нас.
- Ми боремося зараз за те, щоб бути українцями. Ми боремося за нашу культуру, і наша культура є тим, на чому маємо далі фокусуватися.
- Наше прагнення незалежності перетворилося на прагнення волі. Якщо свобода визначає, імовірніше, стан, то воля визначає прагнення не просто до самостійності, а до розвитку. До використання можливостей. До обрання власного шляху. До різноманіття й спроможності єднати різноманіття.
- Ми воюємо насамперед проти пригнічення державою людини, проти парадигми, у якій світ є державоцентричним, “начальствоцентричним”, “самодержцецентричним”. Ми воюємо за свободу, право самовизначення, за свою національну ідентичність, без якої наша свобода неможлива, що доводить тисячолітня українська історія. Щойно починає розмиватися національна ідентичність, одразу починають згортатися свободи.
- Це війна епохальна для українців, тому що ми швидко проходимо процес модернізації. Дуже важливо його закріпити, аби був ефект і в мирний час, після завершення війни.
Про Україну та перемогу у цій війні
- Зараз важко уявити, якою на вигляд буде наша перемога, але точно знаю, який вигляд може мати поразка, — це “рускій мир” під українським прапором. Це коли всі зовнішні атрибути залишаються, але внутрішня механіка повністю підпорядкована державноцентричному авторитарно-суспільному проєкту.
- Наша гіперкритичність, істеричність взаємної критики, яку зовні сприймали за слабкість, багато в чому спровокувала напад. Вона сформувала образ України як легкої жертви.
- 8 років багато людей як в Україні, так і за кордоном обирали не помічати війну. Була мирна Україна, а була Україна в окопах. Від 24 лютого мирна модель України просто перестала існувати. Відповідно, у нашій свідомості більше немає спокійного, безпечного місця. Усі ми стали вразливі.
- Ніколи знову не маємо допустити будь-якого загравання, будь-якої толерантності до російських зазіхань: російського інформаційного простору, російських і проросійських політичних сил. Усе має бути під забороною тривалий час. Це питання нашого виживання як країни. Пам’ятники Пушкіну — це не пам'ятники великому російському поету, а знак колонізації.
- Проросійські “журналісти” - не журналісти, а солдати інформаційного фронту. Або вони не розуміли, що вони роблять, що означає відсутність критичного мислення і, як наслідок, профнепридатність, або поширювали російські наративи за гроші, - що також несумісне з журналістикою.
- Перемога — це не просто відвоювати територію. Це створити суспільство, у якому нам хочеться жити.
- Перемога у війні - це не лише про територію, але про людський капітал. З точки зору територіального дискурсу, ми переможемо, коли повернемо Донбас і Крим. З точки зору людського капіталу, - коли повернемо людей, які виїхали, з-за кордону. Їх втрата - критична для нас.
- Боротьба за людський капітал ведеться в усьому світі. росія почала програвати цю війну і перейшла до агресивних дій.
- Сьогоднішня фізична війна перейде у війну економічну. І її треба буде далі вигравати. Важливо, щоб українці розуміли, що економічна перемога — це настільки ж важливо, як і військова, - щоб ми залишалися такими ж умотивованими, затятими, доброчесними, довірливими й такими, які викликають і вибудовують довіру до себе. Усе це треба втримати, тому що в нас ще складний і довгий шлях попереду.
- Україна ніколи не буде тоталітарною через наші особливості (мозаїчна ідентичність). Разом з тим схильність до авторитаризму може нашкодити нам. Ми можемо заразитися тим, проти чого воюємо.
- Українці розуміли, що навряд чи держава та державні інституції впораються з цими викликами, тому ми маємо допомогти своїй країні. Якщо говорити загалом, то волонтерський рух і допомога людей стали милицями, які допомогли державі в складний період.
- У росії сильна держава й слабке громадянське суспільство, а в Україні слабка держава й сильне громадянське суспільство.
Про роль світу в цій війні
- Проблема західного світу в тому, що він не розуміє цієї частини світу, не розуміє пострадянського простору, не розуміє Україну, не розуміє росію та не хоче вивчати. Це треба змінювати.
- Західні країни з імперським минулим звикли бачити своїм співрозмовником також імперський центр. Всередині себе вони в більшості відрефлексували своє імперське минуле та не дозволяють собі мислити “сферами інтересів” по відношенню до колишніх колоній, але легко (досі) допускають це по відношенню до колоній росії.
- Сьогодні ми маємо певну доктринальну неясність у питаннях війни і миру. Це ми побачили по діях, зокрема, Папи Римського, для якого ближчим є поняття справедливого миру, ніж поняття справедливої війни, яке визнано католицькою церквою, але нині надається перевага справедливому миру. Але світ не є ідеальним, і допоки ми маємо боротьбу між добром і злом, не можемо зовсім відсторонитися від збройної боротьби.
- Величезною хворобою, нинішньою хворобою нинішньої цивілізації людей є нездатність розрізняти правду та брехню.
- Війна була допущена, зокрема, коли наші партнери з відкритих систем дозволяли собі відхилятися від правил гри та цінностей, про які самі ж говорили. Тобто домінанта, дисципліна, усвідомлення, що це — первинне, за що боремося, над чим усі разом працюємо, має прийти й у нас.
- Від цієї війни сильніше будуть страждати бідні країни - там посилюватиметься невдоволення ситуацією навколо стосунків військових, економічних і санкційних.
Про росію
- Це війна не з путіним або конкретним солдатом, але з цілою системою відносин, із цілою культурою, яка корениться в російському імперському світогляді, з воєнізованою роллю церкви й тоталітарним ставленням держави до прав особи.
- В авторитарному суспільстві критерієм проходження на вищу ланку, критерієм суспільної інтеграції та визнання завжди залишається відповідність очікуванням влади. Потрібно підлаштуватися під те, що від тебе очікує кожен на наступному рівні. Чітко вибудувана вертикаль — це єдиний критерій, який уможливлює інтеграцію людини на інституційному та суспільному рівнях.
- Жорстокість російського солдата до України зумовлена тим, що його не навчили бути вільним. Відповідно, людина у своїх діях керується тим, як відповісти очікуванням влади, пристосуватися до них. Ми, українці, інші. Важливо зрозуміти, що ми інші саме тут.
- Культура й політика — це дуже-дуже близькі речі. Бо в культурі та політиці просто відбиваються у два боки ті самі ідеї. Ми маємо думати про російську культуру як частину цього глобального конфлікту та війну як його пальне. Це дуже нюансована, багаторівнева історія, величезне завдання для покоління інтелектуалів. І його неможливо виконати, якщо росіяни не починають рефлексувати природу своєї культури.
- Проблема з російськими інтелектуалами в тому, що вони можуть бути антипутінськими постатями і одночасно імперцями. Для українців обидві характеристики є смертельними. До сьогодні російські інтелектуали не відрефлексували імперську спадщину та парадигму мислення. Проблема в тому, що більшість на Заході не розуміє цієї “білої плями”.
- Великою проблемою є те, що для росії зараз немає виходу з цієї війни, - враховуючи «глухий кут» в розвитку їх інтелектуальної думки щодо розвитку нації.